У світі, де є він і є вона,
Луна тієї пісні не стихає…

Вітрила корабля були виснаженими, але гордо височіли у безмежному просторі, сяяли у вечірньому сонці. Він ішов безкрайнім океаном вже довгі дев’ять місяців, повільно, але впевнено. Вночі, коли небо було ясним, мільярди зірок дивились на нього, немов мільярди глядачів, і місяць головним софітом линув своїм променем прямо до нього. Небесні глядачі виблискували сяйвом своїх неземних діамантів та довгими оплесками вказували йому вірний шлях. Команда була вже досить виснажена, та ні у кого не виникало й думки звернути назад. Вони йшли, щоб знайти дивний острів. Кажуть, на тому острові є великий амфітеатр, куди раз на кілька років приходить Вона… Приходить, аби заспівати неймовірно прекрасну пісню життя… Пісню, що зцілює, дарує чудодійні ріки життєдайного світла свідомості кожному, хто може чути ту мелодію.
З-за обрію вже насувався вечір. Він вкотре вдивлявся в далечінь океану, маючи надію побачити той чарівний острів. Раптом над спокійною та величною гладдю води щось блиснуло. То було подібно на відблиск сонця. Сонце у той момент було позаду корабля, отже, то був промінь, що відбився від якоїсь тверді. Він повернув підзорну трубу у той бік та завмер – там була невідома земля. Одразу ж було віддано наказ налаштувати вітрила на новий курс.
Перед ними відкрився невеликий, але дуже гарний та затишний зелений острів з пастельно-жовтими берегами та небесно-блакитними водами навколо. Вони кинули якір неподалік. Спустивши шлюпку, він зі своєю командою направився до берега. Нарешті вони стали на землю. Виглядало так, що острів був безлюдним. Він взяв з собою кількох людей з команди, та вони направились вглиб острова. Зійшовши на гору, яка повністю оточувала середню частину цієї краплини землі в океані, вони побачили, як перед ними розгорнувся безмежно великий амфітеатр. Кількість місць було не злічити. Навіть не вірилось, що така велика споруда може поміститись на тому маленькому клаптику землі. Сам амфітеатр заріс невеликими деревами та кущами, було помітно, що тут нічого не відбувалось вже багато років. Вони зрозуміли, що це саме той острів, заради якого вони тут. Він спитав у людей, чи вони готові залишатись та чекати тієї миті, коли прийде Вона. Погодились всі, без винятку.
Дні минали за днями, за ними місяці та роки проходили в очікуванні дива. Люди з його команди один за одним не витримували таку одноманітність буття і невизначеність очікування, та втомлені сходили зі шляху. Настав день, коли не залишилось нікого з його команди… Він залишився зовсім один. Щовечора він приходив до амфітеатру та сідав серед дерев на одне з місць. Він чекав … роздивлявся навколо, подовгу дивився на сцену та думав про той день, коли враз вся гуща зарослів зникне, амфітеатр наповниться глядачами, мов зорями, а на сцені, немов у небі, з’явиться Вона! Всі будуть зачаровано дивитись на Неї, слухати та дивуватись, як кожна нота зцілює та починає нове життя, а він побачить, як Вона співає саме йому… Навколо сцени іскрами будуть злітати до небес величезні феєрверки. Сценічні вогні спалахуватимуть вище хмар, а над сценою під самим небом будуть рухатись та повертатись у різні боки потужні світлові прожектори що підсвічують Любов, створюючи навколо яскраві картини з новими неймовірно прекрасними відтінками наповненого світлом життя…
Якось він вкотре буденно прийшов туди, обрав місце, яке вподобав, та втомлено присів. Подивився у небо, де, як завжди, завмерли в очікуванні дива мільярди глядачів… Подивився востаннє, бо його серце рівно відбивало свої останні ноти. Вітер гнув високі дерева, якими був вкритий увесь амфітеатр. Дерева були вже заввишки зо ті величезні феєрверки, які він колись давно створив у своїй уяві… Вона підійшла до нього. Підійшла тихо, як підходила щодня впродовж багатьох років. Присіла поруч та почала тихенько наспівувати свою всепроникну мелодію… Він ще був там, та серце його вже завмерло. Зупинився й вітер. На небі одним діамантом стало менше. І самі зорі аплодували тій пісні, яку він так і не почув на тому острові … але вона вже летіла поруч з ним, і він безмежно щасливий злітав на ЇЇ крилах у небо.

2022 © Вячеслав Л.